Каву по праву називають чорним скарбом Сходу. Із кавою пов’язано багато легенд. Одні приписують відкриття властивостей кави шейхові Омару – лікарю і священику, що жив пустельником у печері. Інші – пастуху, що звернув увагу на надзвичайну жвавість кіз, які щипали листи й плоди з кущів. Як було насправді, сказати важко. У всякому разі каву оцінили, і цю рослину назвали (за однією з версій) по імені Каффі – гірської місцевості на південному заході Ефіопії.
У Персії чорний скарб Сходу пили з IX ст., а в Аравії «щасливій», де вона одержала горду назву «вино ісламу», з XIV ст. Із Близького Сходу кава почала мандрувати світом, але шлях її був тернистим. Спочатку каву іменем пророка прокляло мусульманське духівництво, а один із правителів Мекки 1511 р. наказав закрити всі кав’ярні й видав суворі закони, що забороняли пити каву.
У середині XVI ст. у Стамбулі відкриваються численні кав’ярні. Але й тут власті сполохались і указом уряду Османської імперії закрили всі кавові заклади. За султана Магомета IV любителів цього напою зашивали в мішки з-під зерен кави й кидали в море. Але кава перемогла, і султан Сулейман II заборону зняв. Кав’ярні Стамбула й Дамаска стали прообразом західних кав’ярень.
У 1476 році 200-тисячне військо турецького султана Магомета II намагалось захопити Кам’янець-Подільський і Хотин, які в той час столи між слов’янським світом і турками, і першими потрапили під вплив іноземної культури. Турки розпочали найжорстокішу з усіх спроб захопити Хотин, але все марно. Військо бігло, залишивши під стінами фортеці частина речей і мішки, наповнені незрозуміло чим … Горох, не горох? Коні ці дивні зерна їсти відмовлялися, гризти їх було неможливо – вже дуже гіркі. Хтось з турецьких полонених пригадав, що ці зерна смажать і готують дивний чорний напій. Спробували, сподобалось. Особливо, кріпосній варті, якій доводилося стояти на ногах добу безперервно. Так почалася історія кави в Україні.
У Європу кава потрапила наприкінці XVI ст. Багато вчених і медиків присвятили їй свої праці. Один із послів Папи Римського П’єтро делла Валле довго жив у Персії й навчився там готувати каву. Саме йому приписують готування в 1626 р. першої в Італії чашечки кави. Правда, і тут духівництво поставилося недоброзичливо до нового напою. На щастя, Папі Клименту VIII, що розглядав справу про заборону кави, вона припала до смаку, що й вирішило долю кави на Апеннінському півострові.
Найстарша в Європі кав’ярня «Ла боттега дель каффе» відкрилася 1647 р. у Венеції на площі св. Марка. Через сто років у неї з’явився конкурент – «Каффе Греко» в Римі на вулиці Кондотті біля площі Іспанії. Вона й нині існує. Тут попивали каву італійський драматург Карло Гольдоні, поет Йоганн Вольфганг Ґете, американський дипломат і натураліст Бенджамін Франклін, наш земляк письменник Микола Гоголь, композитор Рихард Вагнер, філософ Артур Шопенгаунр і багато інших знаменитостей.
Невдовзі навчилися пити каву й у Великобританії. Першу англійську кав’ярню відкрив 1650 р. в Оксфорді якийсь заповзятливий сирієць. В 1652 р. у Лондоні відкриває кав’ярню грекиня – колишня рабиня, що потрапила сюди з Туреччини. А через півстоліття в столиці туманного Альбіону було вже триста кав’ярень.
Францію кава завоювала через Марсель, куди 1646 р. багатий аристократ де ля Рок привіз зі Стамбула смажені зерна кава й металевий посуд для її варіння. В 1671 г. там відкривається перша кав’ярня. З’являється кава і при дворі французьких королів. Спочатку нею пригощав аристократів турецький посол Сулейман-ага, обставляючи церемонію пиття кави дуже екзотично. Але такий собі Паскаль, прислужуючи на його прийомах, навчився готувати каву й відкрив 1672 р. у Парижі кавовий намет. А наприкінці XIX ст. Париж уже називали «кав’ярнею Європи».
Найвідомішим із паризьких закладів була кав’ярня «Прокоп», яку відкрив Італо Прокопіо ді Колтелла. Сюди заходили попити кави й пофілософствувати Вольтер, Дідро, Фонтенель та інші відомі мислителі, літератори, художники. У середині XIX ст. найліпшим у Європі вважалося «Кафе де Парі», відкрите на Італійському бульварі 1822 р. Однак доступним воно було не для всіх. Тільки за вхід платили іноді до 15 франків. І, зрозуміло, навряд чи його міг відвідувати такий великий любитель цього підбадьорливого напою як Оноре де Бальзак, постійно обтяжений боргами. Каву він готував дому й пив її дуже багато – іноді по п’ятдесят чашок на день. Він так любив каву, що й на смертному одрі згадував про неї: «Я вмираю на тридцятій тисячі чашок кави».
У своїй любові до кави він був не самотнім. Каві присвячували багато хвалебних слів, на її честь складали вірші, а Йоганн Себастьян Бах склав кантату, що прославляє цей напій, де співається, що кава «солодша й смачніша за тисячі поцілунків».
Славляться в усьому світі й віденські кав’ярні. А почалося всі нібито з облоги турками Відня 1683 р. Тут відзначився офіцер, виходець із Західної України, Колчинський, котрий жив довгий час у турків і знав їхню мову. Він кілька разів пробирався через ворожі війська з різними дорученнями. За подвиги йому пообіцяли нагороду з майбутніх трофеїв, звання почесного громадянина Відня й дозвіл займатися будь-яким ремеслом. Серед трофеїв виявилися мішки з зернами кави. Ніхто не знав, що з ними робити, і мішки хотіли викинути. Але вчасно приспів Колчинський. Він забрав собі каву й відкрив кав’ярню «Під блакитною пляшкою» у вежі св. Стефана.
Хоча чорна кава начебто й подобається вінцям, але свіжі спогади про звірства турків не дозволяли їм як слід насолодитися цим напоєм. Бажаючи пощадити патріотичні почуття своїх клієнтів і пожвавити торгівлю кавою, Колчинський додав у каву трохи молока й меду. А ще додумався подавати до кави булочки у формі півмісяця. І вінці почали знищувати ненависний їм символ турків, попиваючи каву по-віденськи. Однак історики вважають, що все це легенда, а першу у Відні кав’ярню відкрив вірмен на ім’я Діодато на два роки пізніше.
У середині XIX ст. настав розквіт віденських літературних кав’ярень. І не тільки літературних. Майже кожен і нині може знайти у Відні кав’ярню на свій смак. Є кав’ярні ділові, де укладають угоди, політичні, незліченні професійні. В австрійській столиці давно живе жарт: хто хоче зробити кар’єру, має колись вирішити, яку обрати для себе кав’ярню.
У літературних кав’ярнях за давніх часів змагалися, даючи визначення, що таке кав’ярня. Найкращим визнали визначення Пітера Альтенберга: «Не в себе дому, і все-таки, як удома».
У Європі ще час від часу влаштовували гоніння на каву. Однак вона перемогла в цій боротьбі по доволі простої причини – податки й мито на каву йшли в скарбницю, і заборонити каву означало втратити пристойні доходи.
У Російській імперії кава з’явилася завдяки Петру I, який приохотився до неї в Голландії. І з властивою йому енергією він буквально почав насаджувати звичай пити каву. І це йому вдалося.