Козелець: Собор Різдва Богородиці

Є у світі міста та місця, де душа співає та тріпоче. Одне з таких міст – м. Козелець та його унікальний Собор Різдва Богородиці, який протягом 260 років оберігає історію кохання імператриці Єлизавети Петрівни та Олексія Розумовських.

Місту Козелець 1000 років. У 16-17 столітті у Центральній Україні з’являлися невеликі міста, які відрізнялися високим рівнем матеріального виробництва, своєю самобутньою культурою. Це були міста ремісників. Саме таким містом і був Козелець. При невеликій чисельності населення Козелець з 1656 року мав Магдебурзьке право та був центром Київського полку.

Головною пам’яткою міста Козелець є собор Різдва Богородиці. Будівництво собору велося 11 років, з 1752 року по 1763 рік, будували кріпаки, зігнані з усіх маєтків Розумовських.

За свою 250-річну історію собор Різдва Богородиці в місті Козелець пережив і хороші, і погані часи. Він був і стайнею, і табором для військовополонених і заготконторою. Сам Господь Бог оберігав Собор Різдва Богородиці, і він чемно витримав всі негаразди, навіть, зберігся 27-ми метровий іконостас.

І сьогодні, собор Різдва Богородиці гостинно відчинив свої двері, аби ми могли помилуватися його величчю і красою.

Козелецьке білосніжне диво – це дещо неймовірне. Цю велич та красу авторства Івана Григоровича-Барського обов’язково треба побачити на власні очі, хоча б один раз у житті.

“Вглядываясь въ громаду иконостаса и комбинацію рисунковъ, орнаментовъ, закругленій, выступовъ и т. п.- получаешь впечатлѣніе, какъ бы от созерцанія грандиозной темносиней завѣсы, изъ отверстій коей по всей ея поверхности смотрятъ задумчивыя головки черноголовыхъ ангеловъ со сложенными крылышками. Созерцающему зрителю такъ и кажется, что вотъ вдругъ эта завѣса всколыхнется, раздастся въ стороны, загадочный существа—ангелы-головки—вспорхнуть съ своихъ мѣстъ, маленькія крылышки затрепещут­ся въ воздухѣ, и передъ напряженнымъ взоромъ зрителя откроет­ся таинственная область, въ которую ни одинь смертный взоръ еще не заглядывалъ”…

Из “Киевской старины”

Прочитавши нещодавно цей текст зловила себе на думці, що коли я стояла перед 27-метровим іконостасом з 90 (!) ікон, у мене, дійсно, виникло почуття, що я стою перед завісою, за якою приховано щось таємниче, незрозуміле, приховане, яке мені не дано побачити, але … тільки поки …

Текст і фото
Ксенія Миронова