Понад сто років тому Київ схолихнули три хвилі “будівельної лихоманки”. Ті, хто мав гроші та можливість – вкладали їх у нерухомість. У суспільстві панував капітал. Одні споруджували багатоквартирні прибуткові будинки, квартири здавалися у найм, та мали від цього гарний прибуток. Інші – будували собі особняки, щоб жити окремо, розкішно та незалежно. Власне, все як зараз.
Тлумачення поняття “особняк”
Саме тоді стало поширеним поняття “особняк”. Слово “особняк” має російське походження.
Толковий словник Володимира Даля, укладений у 1860-хх роках, тлумачить слово “особняк” як “людина, що живе окремо”, “окреме володіння”, [будинок].
Федір Ернст на зламі 20-х-30-х років ХХ ст. вживає вислів “шляхетний опрічний будинок”, напевно, уникаючи російського слова “особняк”.
Втім, поняття “особняк” фігурує в нотаріальних київських паперах ще кінця ХІХ ст., в документах кредитних товариств. Так, архітектор Є. Толстой, оцінюючи садибу по вул. Олександрівській, 25 (нині – вул. М. Грушевського, 10) 1900 року, пише: «Будинок триповерховий, кам’яний, з підвальним поверхом. Особняк, квартири зайняті самою власницею». Тобто, особою, особистістю.
На початку ХХ ст. в усіх київських путівниках широко вживалось слово “особняк”, добре зрозуміле всім: “«изящные особняки в усадьбах-садах», «богатые особняки, задрапированные садами», – це про Липки. На початку 20-х рр. і М. Булгаков згадує «прекраснейший особнячок на Бульварно-Кудрявской улице».
За браком українських тлумачних словників першої половини XX ст., звернімось до тогочасних російських. Д. Ушаков у 30-х рр. пояснює: «Впорядкований міський будинок багатого власника, займаний однією родиною», і наводить приклад: «барский особняк».
С. Ожегов у 40-х рр. подає: «Впорядкований невеличкий будинок міського типу, призначений для однієї родини або окремої установи».
Багатотомний «Словарь русского языка» 50-х рр. знімає пояснювальний прикметник «невеличкий», але залишає майнову характеристику: «Впорядкований міський будинок для однієї сім’ї, який належить багатому власнику».
Нарешті, багатотомний «Словник української мови», виданий у 70-х рр., повністю запозичивши з російських видань: «Будинок багатого власника, в якому живе одна родина», додає якісну характеристику: «Окремий, добре спланований будинок на одну родину».
Таким чином, особняк – це окремий, на одну родину міський будинок, позначений архітектурно-мистецькими елементами, що одразу впадають в око, виокремлюючи будинок з-поміж інших.
Загальна характеристика “особняків”
У Києві збереглося понад сто особняків, зведених саме за такими ознаками та статусом наприкінці XIX – на початку XX ст. Райони найбільшого зосередження старих особняків – це Липки, Старий Київ та Лук’янівка, тобто історичні частини Києва. Особняки мали певні архітектурно-стилістичні особливості, які відповідали загально-європейським архітектурним течіям та вподобанням на зламі ХІХ-ХХ ст. Замовниками, авторами та мешканцями особняків були яскраві особистості, з кожним особняком пов’язані визначні події чи мешканці.
Власниками київських особняків були інженери, лікарі, архітектори, художники, професура, підприємці, цукропримисловці, чиновники та військові.
Третину кількість київських особняків було зведено у стилі неоренесанс, меншу частину у стилі класицизм та ампір, далі – модерн, “цегляна” еклектика, неоготика тощо. Набільшу мистецьку цінність становлять приблизно два десятки київських особняків.