Острів Пенанг, Малайзія – ч. 1

На карті світу є такий острів Пенанг. Він знаходиться в Андаманському морі у північно-західній частині Малакського півострова.

Ми починаємо серію статей про чудовий острів Пенанг, який ще якихось трохи більше півстоліття тому підпорядковувався Британській короні.

Пенанг, або Пінанг – це штат Малайзії, у перекладі з малайської – Pulau Pinang, з англійської – Penang. Пенанг – четвертий з 878 (!) за величиною острів Малайзії, який часто називають “перлиною Сходу”.

Штат складається з двох частин: острів Пенанг та материкова частина Себеранг-Перай. Обидві частини штата з’єднує Пінангський міст. Довжина Пінангського моста складає 13,5 км, міст було відкрито у 1985 році. У 2014 році було відкрито 2-й міст, довжиною 24 км, 16,9 км з яких знаходиться над водою, що робить його найдовшим мостом не тільки Малайзії, але й усієї Південно-Східної Азії. Пінангський міст є символом острова Пінанг.

Найвища точка острова – гора Пінанг.

Дещо з історії острова Пенанг

Свого часу Пенанг був британською колонією як важливий торговий пост між Індією та країнами Азії.

У 1786 році англійський капітан та торговець Френсис Лайт, від імені Ост-Індської компанії, придбав у султана Кедаха, в обмін на захист від Сіама та Бірми, острів, який був вкритий джунглями. Назва острову – Пінанг. Для залучення людей було оголошено, що кожен переселенець може отримати стільки землі, скільки він може розчистити. Наприкінці XVIII століття населення острова вже було 10 тис осіб.

Лайт перейменував Пінанг в Острів принца Уельського, на честь правлячої династії. Першою будовою англійців на острові став форт Корнуолліс, або Корнвалліс (англ. Fort Cornwallis). Навколо форту було засновано столицю острова Джорджтаун, яка отримала назву на честь короля Георга III. Наприкінці 50-х років Єлизавета II надала Джорджтауну статус міста.

У Малайзії дуже добре говорять англійською. І це не дивно, адже британці покинули Пенанг лише у 50-х роках ХХ століття. Всі права на територію були передані Малайзії – новій незалежній державі.

Джорджтаун

Населення міста Джорджтаун – 400 тис осіб.

Стара частина міста Джорджтаун – одна велика визначна пам’ятка та популярна туристична зона, відома як Old Town, тобто Старе місто. Саме тут знаходиться більша частина самих цікавих місць Пенанга. Архітектура історичного району – це поєднання китайського та британського стилів, збереглись автентичні будинки XVIII-XIX ст. Тому унікальний район Old Town було внесено до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

По Джорджтауну можна гуляти годинами та днями, і на кожній вулиці, за кожним кутом ви знайдете щось новеньке. Одна з відомих вулиць – Вірменська вулиця (Armenian Street).

Напевно, у вас, як і у мене колись з’явилось запитання: чому саме вулиця Вірменська та як у китайському місті десь у глибинці Південно-Східної Азії з’явилися вірмени. Вірменська вулиця отримала свою назву від вірменської родини. На початку XIX століття їх будинок стояв на перетині сучасної Вірменської вулиці. Вірмени прибули на острів Пенанг через Індію. До 1822 вони заснували Вірменську церкву Святого Григорія. Церкву було зруйновано приблизно в 1937 році, до цього часу більшість вірмен покинуло Пенанг. Зараз вірмен тут не зустрінеш, але залишилась чудова архітектура та затишна атмосфера старого міста. На Вірменській вулиці у 1999 році знімався фільм “Анна і король”.

Pitt Street, Love Lane, Little India – унікальні по своєму. Вони насичені архітектурними та історичними храмами і мечетями, кафе та ринками з вуличною їжею. На кожній вулиці зовсім інша культура: китайська, індійська, малайська та ін.

Невеликі вузькі вулички старого міста, надзвичайно фактурні обшарпані кланові будинки з облупленою фарбою, велика кількість храмів (кланових китайських, бірманський, сіамські буддійські, індуїстський храм Шрі Маріамман), “Храм вищого блаженства” Кек Лок Сі, відомі на весь світ графіті, велика кількість музеїв, самий смачні еклери з дуріаном у світі, величезна кількість вусатих та хвостатих.

Розпочну свою розповідь з вуличного мистецтва Пенанга, адже саме вуличне мистецтво Пенанга є головною пам’яткою міста.

Текст та фото Ксенія Миронова