За три кілометри від Покорщини, над Остром, знаходиться село Данівка та Георгіївський собор – один з найкращих, побудованих в Україні у XVIII ст. Вперше згадується у переписній книзі Малоросійського приказу у 1666 році.
Є така легенда, що на той час за п’ять верст від Козельця в лісах проходив торговий шлях. Одного разу там на купців напали розбійники. Торгові люди благали про допомогу святого Георгіа Победоносця та були почуті: грабіжники не завдали їм шкоди. Вдячні купці спорудили тут каплицю святому Георгію. На цьому місці ченцями Свято-Троїцького Козелецького монастиря і було засновано Свято-Георгіївський монастир.
А історія нам розповідає, що Свято-Георгіївський монастир було засновано 1654 року ченцями Козелецького Свято-Троїцького монастиря, на честь перемоги над поляками під час Хмельниччини.
Колись ці землі належали місцевій поміщиці-шляхтянці Татіані Войнилісі, яка за 60 злотих продала її ченцям у вічне користування. Продаж землі відбувся 10 березня 1654 року і запис про це було внесено до міської книги ратуші міста Козельця.
Універсал Богдана Хмельницького від 9 (19) липня 1654 року підтверджував право монастиря на земельні володіння, де розташовано святиню.
Полковник київського управління К. Д. Солоніна своїм листом від 4 серпня 1687 року подарував Свято-Георгіївському монастирю село Данівку, а 1693 року відправляє для обителі в золото та срібло напрестольне Євангеліє – “за відпущення своїх гріхів”.
У 1741 році за указом імператриці Єлизавета Петрівни було розпочато будівництво головного кам’яного храму в ім’я святого Георгія, за планом Київського Флорівського монастиря.
4 квітня 1741 року ігумен Гавриїл (Великошапка) уклав контракт із мулярами полкової канцелярії на побудову цегляного храму. При цьому було обумовлено частину оплати робити їстівними запасами. Йому було дано Грамота на збір пожертв від Київського митрополита Рафаїла (Заборовського), на якій власноруч було написано Російською імперіатрицею Єлизаветою Петрівною, що вона дає 2000 рублів.
Споруджували Георгіївський монастир за кошти місцевого населення для старих та немічних козаків. Комплекс споруд, оточених муром, складався з монументальної будівлі Георгіївського собору, трапезної, двоповерхового корпусу келій, будинку настоятеля та величної, як у Козельці, чотириярусної дзвіниці. Остання, на превеликий жаль, не збереглася.
Собор конструктивно повторює стародавню схему тринефного чотиристовпного храму, а три могутні бані поставлено вздовж центральної нави – так, як в українських дерев’яних тридільних церквах.
Очевидно, така схема певною мірою мала різнити данівський собор від козелецького, нагадуючи ченцям – колишнім козакам – минулі часи. Зводили споруду будівничі й майстри з Козельця, але, як свідчить напис над входом, теж досить довго – від 1741 по 1756 рік. Будівля горіла, відновлено її 1770 року коштом козелецького полковника, зятя Розумовських Юхима Дарагана, який був власником садиби Покорщина. Юхим Дараган збудував для потреб Київського полку будинок полкової канцелярії та так звану “кам’яницю Дараганів” (полкову скарбницю) у садибі Покорщина,. Був фундатором Георгіївського собору Георгіївського Козелецького монастиря у Данівці.
Високі, розчленовані пілястрами грубезні стіни прорізано вузькими видовженими вікнами, піднятими далеко від землі. Знизу маленькі віконечка навкісно дають світло й повітря у глибокі таємничі сутерени…
Художньому образу Георгіївського собору притаманні риси суворої величі й фортечної неприступності. На такому аскетичному тлі надзвичайно ефектно виглядають ліплені прикраси барабанів та грайливо оздоблені портали сіней. Над дверима західного входу ще можна роздивитись рештки ліпленої «військової арматури»: гармати, ядра, списи, прапори. Тут також традиційні для барокко амурчики між закручених, мов пелюстки троянд, хмаринок.
Оздоблювальні роботи у соборі тривали до 1770 року. Цього ж року храм освятили. Центральний престол освятили на честь святого великомученика Георгія Побідоносця, правий – на честь архістратигу Божого Михайла.
Відомо, що у якийсь час Свято-Троїцький та Свято-Георгіївський монастирі існували паралельно та очолював один настоятель. Вперше приписним до Свято-Георгіївського монастиря був названий у 1746 Свято-Троїцький. Іноки зі Свято-Троїцького монастиря перейшли до Свято-Георгіївського, залишивши у першому малу кількість ченців для служіння та ведення господарських робіт. Згодом, до 1786 Свято-Троїцький монастир скасували і все церковне начиння з ризницею перенесли в Свято-Георгіївську обитель.
У 1854 році поряд із собором був побудований теплий храм в ім’я Святої Трійці – на згадку про Троїцький монастир, з яким раніше було об’єднано Георгіївський.
У 1934 році радянська влада закрила монастир і поселила туди засланців узбеків із заможних верств, які противилися колективізації, жили вони в монастирських будинках сім’ями, дотримуючись своїх мусульманських традицій і звичаїв: паранджа, намаз, національний одяг. Із закриттям монастиря, собор був розграбований: все цінне, що тільки можна було забрати, забрали, запакували в мішки та відвезли у невідомому напрямку.
А через 60 років, після тривалої перерви, у стінах святої обителі знову затеплився вогонь лампади і вимовилася молитва. Це сталося взимку 1995 року.
Чудотворна ікона “Азъ есмь с Вами и Никто же на Вы”
У 1997 році Свято-Георгіївський монастир став хранителем новоявленої ікони Божої Матері “Азъ есмь с Вами и Никто же на Вы”, тобто «Я з вами, отже, ніхто не зможе вам протистояти». Ікону написали сестри Леушинського монастиря наприкінці ХІХ ст. Тепер ця ікона є головною святинею Свято-Георгіївської обителі.
Цю ікону вони подарували праведному Іоанну Кронштадтському. Отець Іоанн багато молився перед цією іконою, а перед своєю смертю вирішив передати її іншому майбутньому угодникові Божому преподобному Серафиму Вирицькому.
Отець Іоанн благословив тоді ще купця Василя Муравйова прийняти чернецтво і подібно до преподобного Серафима Саровського, молитися на цій іконі цариці Небесній протягом тисячі днів і ночей. Що й було виконано двічі: у 1937 році та після 1941 року.
За радянських часів, владі не сподобалося знати про чудотворну ікону та її зцілення, і вони вирішили вилучити образ Богородиці.
Старець Серафим, відчуваючи небезпеку з боку влади, довірив зберігати ікону своїй духовній доньці, черниці Варсонофії. А перед кончиною він заповів передати святиню якомусь Херувіму, який зможе передати її до монастиря святого великомученика Георгія Победоносця… Черниця Варсонофія таємно вивезла ікону в Ленінград і ховала її все життя.
У глибокій старості вона дуже переймалася, кому ж передати ікону. Одного разу, у 1962 році, цілком випадково, познайомила її вівтарниця Свято-Миколаївського собору черниця Зіновія у себе вдома з ієромонахом з рідкісним ім’ям Херувім, і стариця Варсонофія одразу вирішила передати ікону йому.
Того ж року ієромонах Херувім привіз ікону Божої Матері до Чернігова, де зберігав її таємно до 1997 року.
Вже будучи у похилому віці, ієромонах Херувім запросив до себе ігуменію Свято-Георгіївського монастиря, щоб передати ікону в обитель. Тому що зруйнований монастир, який повернули Православній Церкві в 1995 році, від XVII ст. іменувався обителью святого великомученика Георгія Победоносця. Таким чином, виповнилося одне з пророцтв великого старця преподобного Серафима Вирицького. Тепер ця ікона «Я з вами і ніхто на вас» відома всюди.