Київ… 4 листопада 1916 року… Стояла дуже тепла, незвична для Києва, погода… +18…
Мало хто знає, що у Києві на місці сучасного Міністерства закордонних справ, аж до 1935 року височів храм, часів Київської Русі, який побудував князь Святослав Всеволодович – Трьохсвятительська церква або Церква святого Василя на Великому дворі.
У цей день 105 років тому у Трьохсвятительській церкві відбулось дуже скромне та таємне весілля Великої княгині Ольги Олександрівни Романової та полковника Ахтирського полка Миколи Куликовського.
З Києвом у Великої княгині Ольги Олександрівни пов’язано багато чого і в особистому житті, і в діяльності на благо воїнів, віддавших своє життя за захист Вітчизни.
Ольга Олександрівна Романова була молодшою та єдиною порфірородною донькою Олександра ІІІ (вона народилась, коли її батько вже був імператором, а не спадкоємцем) та імператриці Марії Федорівни, молодшою сестрою Миколи ІІ, останньою великою княгинею (згідно з законом), художницею та родоначальницею династії Куликовських-Романових. На момент смерті Ольга Олександрівна залишалась останньою великою княжною дома Романових.
Мати Ольги Олександрівни та імператора Миколи ІІ – російська імператриця Марія Федорівна (при народженні датська принцесса Марія Софія Фредеріка Дагмар) та дружина Олександра ІІІ. Під час вінчання вона прийняла православну віру та ім’я Марія Федорівна.
Марія Федорівна з донькою переїхала з Петрограда до Києва на початку 1915 року, під час Першої світової війни. Їх резиденцією був Царський палац в Києві, який ми знаємо як Маріїнський. Київське життя відволікало імператрицю, вона відвідувала художні виставки, спектаклі, концерти, займалась благодійністю, а також, разом з донькою, великою княжною Ольгою Олександрівною, організацією шпиталів, санітарних потягів та санаторіїв, де поправляли своє здоров’я тисячі поранених.
Багато людей мріють про незвичне життя, сповнене пригод, а Велика княжна Ольга Олександрівна Романова завжди мріяла про тихе сімейне щастя…
Перший династичний шлюб Ольги Олександрівни з принцем Петром Олександровичем Герцогом Ольденбурзьким, був невдалим. Вони були одружені довгих 15 років, дітей не мали та фактично так і не стали однією родиною.
На параді в Гатчині навесні 1904 року вона познайомиться з офіцером Миколаєм Куликовським, який тоді служив в лейб-гвардії Кирасірського її величності імператриці Марії Федорівни полку та був звичайним дворянином, а не з вищої знаті. Одружитися вони змогли лише через 12 років після їх першої зустрічі та лише після того, як Микола ІІ власноруч дав письмовий дозвіл на її попереднє розлучення з принцем Петром Олександровичем Герцогом Ольденбурзьким та її брак з офіцером Миколаєм Куликовським.
Визначити, у якій саме церкві відбулось вінчання доволі важко. Можливо у якійсь з трьох Миколаївських, яких на Подолі лише три: Миколи Доброго, Миколи Притиски та Миколи набережного. Більш за все схиляються до думки, що вінчання відбулось у Церкві Василія Великого. Звісно, що рангу молодят більш за все підходив Микільський військовий собор, але Ольга та Миколай відмовились від вінчання там, вони не хотіли щоб була зайва помпезність та оглас. Вінчались таємно. На церемонії були присутні Велика імператриця Марія Федорівна та великий князь Олександр Михайлович, 2 чи 3 офіцера гусарського Ахтирського полка та деякі подруги княгині з числа сестер милосердця.
Ніжні почуття до свого другого чоловіка велика княгиня пронесла через усе життя. Микола Куликовський надихав її на творчість та завжди підтримував у складні часи, які після їх одруження лише тільки починались.
А менш ніж за 20 років Трьохсвятительську церкву безжалісно зруйнують під час “безбожної п’ятилітки”, яка була спрямована на “забути ім’я Бога” та ліквідувати всі релігійні вчення, як і багато інших київських храмів.
Ксенія Миронова