Жаль – це ненадійна емоція. Згодні?

Давайте розберемося, жаль (рос. сожаление) – це надійна емоція чи ні.

Протягом тривалого часу я вважала, що жаль (співчуття) – це сильний мотиватор до дій. Адже, коли я не могла зрозуміти, який наступний крок потрібно зробити, я уявляла собі, що відчуватиму, якщо цього не зроблю. Часто це задавало правильний напрямок розвитку подій.

Але ментальні моделі можуть бути оманливими.

Останнім часом я прийшла до думки, що уникати жаль – не найкращий підхід, тому що жаль – це ненадійна емоція.

Чому я вважаю, що жаль – це ненадійна емоція? Перш за все тому, що як саме я проживатиму будь-яку емоцію – важко передбачити і ще важче охарактеризувати наслідки.

Якщо ви впевнені у своєму виборі, за будь-яких умов, озираючись назад чи заглядаючи вперед, – то, можливо, ваші інтерпретації базуються на вибірковій інформації.

Жаль ви відчуваєте лише тоді, коли з часом щось вказує, що у минулому ви зробили помилку.

Якщо ви закінчите невдалі стосунки, то ніколи не дізнаєтесь, як все могло бути, і тому, звісно, ніколи не пожалкуєте, що пішли. 

Це ваш свідомий вибір. Жаль у цих випадках служить індикатором упередженості вибору і мало пов’язаний з тим, яке рішення було б правильним насправді. Можна цю думку продовжити: Що таке правильно? Для кого?

З іншого боку, якщо ви затягнете з розривом занадто надовго, то зрозумієте, що це марна трата найдорожчого, що у вас є – часу, та пошкодуєте, що не пішли раніше.

Що таке упередженість?

Вікіпедія каже, що “упере́дження” – це хибна думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, без ознайомлення, та пов’язане з нею відповідне ставлення.

Упередженість є корисною для прийняття рішення рухатися вперед, але вона рідко є визначальною силою в нашій інтерпретації ідеального життя.

Теж саме стосується хвилі звільнень у компанії, яка вас не торкнулась. З одного боку, ви зможете прокласти шлях до швидкого кар’єрного росту, а з іншого, якщо ви приймете рішення звільнитись, то подумаєте: «Слава Богу, я зійшла з корабля, що тоне!» та ніколи не дізнаєтесь, як могли б розвиватися події далі.

Озираючись назад на наші минулі рішення, ми припускаємо, що матимемо перевагу у майбутньому… але чому?

Наша перевага лише у знаннях та досвіді, які ми отримали на нашому життєвому шляху. Можливо, інший шлях веде до альтернативного варіанту, набагато кращого, на який ми не очікуємо. Але, навіть, якщо це і так, то ми ніколи про це не дізнаємось.

Насправді, як часто ми можемо знати, що прийняли правильне рішення? Правильне для кого? Найкраща відповідь: рідко чи ніколи.

Щохвилини ми робимо вибір. Завжди є шлях, з якого ми звернули та яким ми не пішли. А вибір – залишився позаду. Якщо ми задоволені зробленим вибором – це чудово. Але, чи можна сказати, що цей вибір є найкращим за будь-який інший?

Звісно, у деяких випадках можна з упевненістю сказати, що ми вчинили правильно.

Наприклад, багато років тому я вирішила працювати на себе, а не на когось, щоб бути “вільним птахом”; займатися тим, що мені подобається; планувати свій час, як я вважаю за потрібне; приносити прибуток своїй родині, а не комусь; радіти життю; допомагати іншим та отримувати від цього задоволення; створити Позитивний журнал 365DAYS, щоб розвивати та вдосконалювати його, а весь прибуток віддавати на благодійність; постійно відвідувати нові міста, тому я стала гідом, це дозволило мені встигнути побачити наш дивовижний світ; стала фотографом – щоб фіксувати моменти та показувати всю рукотворну та нерукотворну красу, яку я побачила – іншим. Адже для когось протягом століть усе це створювали, а в багатьох просто немає часу, на власні очі побачити всю цю красу. Ці рішення були прийняті свідомо, коли я по-справжньому замислилась, що таке жаль та про що я жалкуватиму, якщо не допоможу, не зроблю, не встигну, не побачу, адже стільки всього цікавого.

Тому, я не можу собі уявити альтернативний варіант, коли, наприклад, я хочу стільки всього встигнути зробити, але натомість приймаю свідоме рішення влаштуватися на роботу “на дядю”, щоб знов зранку до ночі жити чиїмось життям, приносити прибуток комусь, тоді виходить, що моїм свідомим рішенням є “забити” на своє власне життя? Або я мріяла побачити світ, але натомість вирішила залишитися вдома. Або, я вирішила придбати Феррарі та почала “травити” його: замість найкращого топлива “кормити” цукром, цукерками, різними єшками, хімікатами, алкоголем та ін. Сподіваюсь, мій аналог всі зрозуміли. Бо важко допетрити, коли ми заробляємо гроші, хочемо чудово виглядати, ходимо до спортзали та басейну, відвідуємо косметологів, стоматологів та інших спеціалістів, горстями вживаємо вітаміни та суперфуди, при цьому забуваємо найпростіше та заради себе: пити 2 л чистої води щодня, займатись спортом, проходити 10 тис кроків щодня, слідкувати за їжею, яку споживаємо, та власними руками та за власні кошти “травимо” власний організм та дивуємось, що йому знов не так.

Для мене це цілком очевидно. Проте, на мою думку, завжди є альтернативний сценарій, який так і залишиться невідомим, адже наша інформація обмежена. Якби трапився нещасний випадок на самому початку подорожі, можливо, в останні кілька миттєвостей життя я подумала б: «Хммм, можливо, це була не така вже й хороша ідея».

Мені дуже подобається класична метафора Сільвії Плат про фігове дерево. Згідно сюжету, головна героїня стоїть перед безліччю варіантів вибору, буквально розгалужених перед нею у формі дерева.  Але, відчуваючи глибоке почуття пригніченості та депресії, вона не може зробити свій вибір.

Мораль цієї історії така: прийшов час нарешті зробити вибір. Якщо потім ви озирнетеся назад та подумаєте: «Я рада, що зробила цей вибір, це було правильно». Можливо, це просто позитивна внутрішня розмова, а, можливо, це взагалі не має значення, адже ви ніколи цього не дізнаєтесь. Краще радіти тому, що є, забувши про упередженість.

Таким чином, жаль – це ненадійна емоція, стримувана упередженістю. Згодні? Я – так.

 

Ксенія Миронова