2006 року зародилася чудова українська традиція – у третій четвер травня святкувати День вишиванки. Ця традиція покликана зберегти наші українські традиції та передати їх наступним поколінням. Цьогоріч ми святкуємо День вишиванки 18 травня.
Посеред сонць, галактик, в поміжчассі,
В сорочку білу білих дум убрався,
В шиття нетлінне ангельського співу –
І чисте серце отворяєш диву,
І слухаєш себе – поему вічну,
І сльози щастя плинуть по обличчю,
Бо ти – творець сотворений: Людина!
Бо в тобі – мови музика єдина,
У тобі – тайна тайн, ще не проявлена,
лише в твоєму імені об’явлена.
Бо ти – Людина: у сорочці білій
Несеш послання ангелів на тілі,
Мов херувимів світло –
Вишивання
Твого ясного чистого послання…
Яка ж сакральна геометрія захована у вишиванках?
Відповідь на це запитання ми знайшли у книзі Марії Чумарної “Код української вишивки”.
“Це ж не просто кола, ромби, гілки і спіралі, ці фігури створювались десятки століть тому як унікальні символи. У часи, коли наші предки володіли магічним зв’язком зі світом Природи: рослин, тварин, небесних світил. Символами Сонця, Землі, Всесвіту, Роду вони малювали свою долю, відтворюючи їх на полотні, виписуючи таємничі древні знаки як заклинання, як обереги, як коди свого роду.
Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Цікаво, що тоді жінки не копіювали чужі узори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Жінка володіла «мовою» орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, означало взяти на себе чужу долю. Вишивання не було роботою чи наукою, швидше магією, вмінням передати своє світовідчуття, свою внутрішню енергію, закодувавши її на полотні. Дивовижно, та зауважте, що саме слово «вишивка» походить від “вишній”, божественний і перекладається на грецьку як «космос».
Характерна ознака стародавньої вишивки – її лаконічна довершеність. Тут нема нічого зайвого, кожна деталь не випадкова. Узори вишивок – це особливі письмена. Не дарма на Гуцульщині серед вишивальниць заведено було говорити: «Я таку сорочку випишу». Тому зображення тварин, людей, зірок, рослин тощо, були «виписані» в орнаментах. «Сорочка складалася із шести чотирикутників різної величини, і якщо б виміряти їхнє співвідношення, то в ідеалі ми отримали б золоту пропорцію. Ці чотирикутники з’єднувалися між собою за допомогою хрестиків, вишитих, як правило, чорними нитками: аби жодна стороння енергія не могла крізь шви проникнути до людського тіла, бо хрест своєю енергією «розтинає», знищує негативну енергію, а чорний колір її поглинає. Низом, на грудях і на рукавах вишивалися священні коди сили: для маленьких діток вони кодувалися переважно у рослинних орнаментах, що символізували дерево життя, у зірочках-оберегах, у простих хвилястих лініях з точками, що символізували первинні сили природи – воду і вогонь».