Часто на запитання “Як ти?”, “Як поживаєш?”, “Як твої справи?” можна почути розпливчасту відповідь “нормально”. Якщо цей діалог слугує формальним привітанням людей не близьких, то таке формулювання можна вважати даниною ввічливості. Хоча й у цьому випадку замислюєшся – наскільки часто день наповнюють такі “німі” стосунки. Однак, якщо “нормально” зачастило в дружніх або будь-яких інших близьких контактах, варто поміркувати – що заважає поділитися переживаннями, розповісти, які думки турбують.
Насправді, у простій і звичній, на перший погляд, відповіді “Нормально” може таїтися безліч різних змістів:
- “Нормально” – “. . . стільки всього навалилося, одне за одним! Я насилу витримую напругу, що накопичилася! Однак, я не повинен показувати слабкості і буду виглядати стійким (олов’яним солдатиком)!”
- “Нормально” – “…я вже третій тиждень насилу прокидаюся в це сіре життя. І здається нічого не відбувається. Ні поганого, ні хорошого. Я абсолютно байдужий і розбитий”.
- “Нормально” – “…так, найближчим часом зі мною трапилася низка розчарувань – втрата дорогих стосунків, невдачі на роботі, непорозуміння з друзями – але я вважаю за краще не помічати цього. Моя гіпероптиместична позиція дозволяє мені підніматися над переживаннями, над почуттями, над справжнім життям загалом”.
- “Нормально” – “. . . не треба втручатися в мої справи! Я все вирішую сам! Ніхто не знає мене краще за мене самого. Я нікому не можу передоручити вирішення своїх проблем. Це моя ноша, і я несу її в гордій самоті!”
Ми вкрай рідко буваємо нейтральними, тому подібна відповідь на будь-яке запитання змушує задуматися: а чи справді все нормально? І що для нас є нормою?
Алекситимія
Алекситимія – це психологічне явище, у якому людина не здатна описати
словами власні емоції. Це призводить до невміння розпізнавати власні емоції, почуття або тривогу та не дозволяє зрозуміти переживання і почуття інших людей і співпереживати їм.
Те, що людина не усвідомлює свої почуття та переживання – змушує її говорити «нормально».
Алекситимія може бути захисним механізмом на пережитий біль, страх чи почуття провини. Алекситимія може бути рисою характеру. Алекситимія може бути тимчасовою реакцією на депресію або тривогу. Якщо у дитинстві не навчити дитину розповідати про те, що вона відчуває і як це висловлювати, то вона не навчиться співпереживати.
Відстоювання особистих кордонів
Іноді ми можемо не хотіти відповідати на питання про те, як ви насправді себе почуваєте чи як у вас справи. Це може бути пов’язано з тим, що ви не надто близькі з тим, хто вас питає, або просто не хочете спілкуватися. У такому разі відповідь “нормально” це форма захисту ваших особистих кордонів
Маскована депресія
Маскована депресія виникає через конфлікт між внутрішнім станом людини та потребою схвалення з боку оточуючих. Такий вид депресії провокують фрази та установки накшталт «не скигли», «ти маєш бути сильним» та ін.
У такому випадку «нормально» це соціально схвалена відповідь, і насправді людина просто не хоче, щоб люди з її оточення засудили за справжні почуття.
Патологічна тривога
Тривога може суттєво впливати на те, як ви сприймаєте себе, життя, навколишній світ та ваше місце в ньому.
Тривога – це емоція дискомфорту. Це такий стан, коли людина не знає, що її чекає, тому відчуває різноманітні симптоми, такі як: непосидючість, посилене серцебиття, дискомфорт у шлунку, поколювання рук і ніг, відчуття ознобу або жару та ін.
І кожен, хто відчуває тривогу знає, що це емоція дискомфорту.
Тривога може бути підсвідомою, або свідомою. Тривога може бути нормальною. Нормальна тривога допомагає організму адаптуватися до якихось ситуацій чи змін. А може бути патологічною, коли реакція на загрозу перебільшена.
В одному випадку людина може і сама не усвідомлювати дискомфорт від тривоги, тому що вона допомагає їй контролювати навколишній світ, що апріорі неможливо.
В іншому – людина може перебувати у стані панічної атаки, казати, що все нормально, щоб не привертати до себе уваги та сфокусуватися на нападі. Щоб тривога стала ресурсом, є така чудова вправа, щоразу коли ви відчуваєте тривогу, казати собі “я дозволяю собі відчути тривогу”.
Захисні механізми
Основне завдання нашої психіки захищати нас від травм.
Захисні механізми – це адаптація до середовища, реакція на середовище, яке проникає всередину людини та спосіб упоратися з певними внутрішніми переживаннями. Ми захищаємося від навколишнього світу або від себе та, наприклад, від сильних переживань.
Ми можемо витісняти чи заперечувати всі негативні емоції та своє погане самопочуття, хоча насправді це приноситиме сильний психологічний дискомфорт.
Частіше за все ми чуємо від людини «нормально» у моменти її емоційного, фізичного та психологічного виснаження. Цей стан виникає через сильну внутрішню напругу і перебування в постійній стресовій ситуації.
І, якщо зміст залишається не розкритим – не залишається можливості для зближення, появи справжності у стосунках. Стосунки між близькими людьми потребують постійного підживлення щирістю. Нічого не значущі запитання і формальні відповіді збіднюють стосунки. І тоді байдужість приходить на зміну участі, співпереживання. У діалогах не обговорюються враження, переживання, сумніви – ці вагомі та значущі теми замінюються вихвалянням, інтригами, переказом теле-шоу.
“Нормально” – це не зрозуміла і холодна відповідь. “Нормально” – це не про близькі стосунки людей, які налаштовані один на одного і співпереживають.
А як справи у Вас?