Любов до себе – це любов протягом життя…
Іноді у наше життя тихо, непомітно входять люди, які простою вірою в нас та довірою роблять неймовірну справу. І ти починаєш з ними спілкуватись і ловиш себе на відчутті, що наче ніколи не бачив та не чув, а таке відчуття, що знаєте один одного все життя. Ти починаєш довіряти волі Господній, якщо послав у твоє життя цих людей, значить щось буде цікаве… довірився, прислуховуєшся та йдеш цією дорогою… І ця віра, через їх слова чи поступки, робить неймовірне – створює наш образ… Вони беруть пензлик та починають малювати свій шедевр, кожен додає свою горстку мрії, надії, любові, сподівань, емоції та дарують можливість побачити та повірити у нову реальність. Вони, надихаючи, ставлять свою першу крапку на білому листі паперу та сіють раціональне зерно, яке на все життя залишається з нами. А нам – треба зробити вибір, що бачити: одну єдину чорну крапку чи навпаки – великий чистий білий лист паперу та зернятко, яке треба проростити, за яким треба доглядати, любити, оберігати, поливати, щоб одного разу воно перетворилося на квітучу неймовірно красиву улюблену квітку. Вибір залежить цілком від нас.
Звісно ми обираємо чистий білий лист паперу, наше зернятко, довіру та вдячність тим, кому довірили саму неймовірну справу свого життя. Саме в цьому сила та прояв нашої любові до ближнього. Дай людині рибу, і ти нагодуєш її лише раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годуватися нею все життя.
Все починається з любові до себе…
Якщо немає любові до себе, то нам дуже важко полюбити інших людей. Якщо немає любові до себе, то будь-яка турбота про інших закінчується невдячністю з їх сторони, розчаруванням, хворобами чи занепадом сил.
Для жінки дуже важливо любити себе та вірити, що вона приваблива. Якщо немає любові до себе – є невпевненість у собі. Невпевненість у собі чревата серйозними наслідками: хворобами тіла, душі та духа, та є головною причиною постійного психологічного дискомфорту. Все що ми відчуваємо та робимо, щоб переконатися у нашій значимості, напряму пов’язано з любов’ю до себе та до нашого зовнішнього вигляду. Ви тільки уявіть собі, скільки б ми могли зекономити грошей, якби були задоволені своєю зовнішністю. Стосується будь якого віку!
Любов до себе – це зрозуміти, що наші думки та почуття не викарбовані на камінні. Отже за будь яких обставин ми можемо переналаштувати їх на більш позитивний лад. Та ми можемо стати більш впевненими у собі та не сприймати власне тіло як джерело проблем, що потребують вирішення.
Любов до себе – це не салони краси, не придбання дорогих речей, не життя у розкоші та задоволеннях. Ці речі не допоможуть душі змінитися, тому що якщо все це одного разу зникне – розпочнуться хвороби душі: вона впаде у ярість чи у тугу, розпочнеться депресія, погляд в одну точку, антидепресанти та інші хвороби, з яких дуже важко самостійно виплутатись.
Любов до себе – це жити у позитивних емоціях, думках та почуттях. Адже перша людина, яка найкраще від усіх відчуває ці емоції – це ми самі!
Любов до себе – це жити за своїми власними правилами, своїми думками та робити у житті свої власні вибори.
Любов до себе – це не крутитися як білка в колесі цілий день, а вміти зупиняти вчасно ритм такого життя. Адже треба жити одним днем, радіти життю та кожне своє бажання, допоки воно є, втілювати у життя, бо з роками, на жаль, бажання десь зникають. А де та радість візьметься, якщо цілий день справи-справи-справи і жодної хвилини для себе. Тому, любов до себе – це витрачати гроші на єрунду замість того, накопичувати! Єрунда дарує радість і є що пригадати, а накопичення – ні.
Любов до себе – це приймати, цінити та любити свою самотність, перетворивши її у насолоду.
Любов до себе – це не нав’язуватись та не лізти зі свою допомогою, якщо про це тебе ніхто не просить.
Любов до себе – це думати про кожного тільки добре. Коли ми думаємо про когось погано, ми робимо погано перш за все собі. Отруйні негативні думки та емоції ми пропускаємо через нашу душу – вони затримуються там надовго, звідси – психосоматика та хвороби тіла. Своїми руками робимо те, що робимо… То, де ж тут любов до себе?
Любов до себе – це визнавати те, що кожна людина може помилятись, в тому числі і ви самі. Адже всі ми не ідеальні. Навчитись пробачати інших та любити. Не злитись, не ображатись, а пробачити та примиритись, яка б кішка поміж вами не пробігла.
Любов до себе – це приймати оточуючих та самих себе такими, якими вони є, не намагатись їх змінити.
Любов до себе – це навчитись зупиняти постійний діалог у своїй голові та навчитись відчувати спокій серця та тишу думок у будь-якому місці, серед будь-якої кількості людей.
Любов до себе – це у будь-якому віці перестати дивитися на світ очима тривожної дівчинки, яка шукає в кожному чоловікові, що проходить повз неї, того самого, який прийде, врятує, полюбить, подбає про неї, полегшить її страждання, замінить тим самим матір.
Любов до себе – це відчути голос своєї душі та полюбити кожне наше “скучаю”. Адже у нашому “скучаю” є потреба в емоціях та у виразі емоцій, як фарбах життя. Наше притяжіння до певних людей – це наше бажання через всі можна і не можна проїхати тисячі кілометрів, щоб нарешті зустрітися та побути поруч хоча б декілька годин. Душа від цього тріпоче, радіє та співає, адже відчуває, що саме ці люди допомагають їй у самовдосконаленні на рівні тіла, духа чи душі людини, за якою ви скучаєте. Це можуть бути не обов’язково закохані чи рідні, це можуть бути просто знайомі та не дуже люди, які відчувають той самий поклик душі, хоча іноді, бояться собі у цьому признатись, на будь якій відстані, за будь яких умов, навіть, не бачивши одна одну та не чувши голоса. Це – поклик споріднених Душ.
Любов до себе – це перестати прикидатися самостійною. Перестати грати роль незалежної та успішної, чекаючи того моменту, коли можна емоційно повиснути на комусь, наприклад, на чоловікові. Радість – це не маска для залучення чоловіків, радіти та дарувати радість – це головна умова життя.
Любов до себе – це не шукати у чоловікові батька. Це стати матір’ю, сестрою і подругою самій собі. Любити себе – це багато часу і з задоволенням проводити наодинці.
Любов до себе – це взагалі перестати шукати когось зовні, адже ми вже знайшли саму себе. Тоді, знайомий багатьом “шукаючий” жіночий погляд, який так добре знають чоловіки, зникне назавжди, поступившись місцем погляду всередину себе. Якщо на то воля Господня, то той, хто повинен з’явитися у житті – неодмінно з’явиться. Дуже тихо увійде у життя, так тихо, що ти, навіть, не зрозумієш, як так могло статися. Своя людина завжди знайде свою єдину серед тисячі людей і буде жити, кохати, мріяти, радіти та радувати. На все свій час.
Любов до себе – це не погоджуватись на сумнівний зв’язок з чоловіком з надією на те, що він зміниться на краще, подорослішає і знайде себе, ставши тим ідеалом, який ви завжди хотіли бачити поруч, не залишати ілюзорні спроби змінити і виховати чоловіка.
Любов до себе – це бути готовою бачити поруч лише того, кого зможеш прийняти як є, без доопрацювань та вдосконалень. Покохати такого як є, розуміючи, що жити прийдеться саме з такою людиною, а не зі своїми фантазіями.
Любов до себе – це точно знати на що готова, а на що – ні, що в силах змінити, а що – ні. Адже любов, прийняття та життєва мудрість спрацьовують набагато краще спроб “спричинити добро”.
Любов до себе – це розуміння того, що навіть м’якість, кохання та прийняття не гарантують нічого, крім того, що вона може бути щасливою сама з собою, зсередини.
Любов до себе – це відчувати себе та бути зрілою жінкою, яка дивиться на світ спокійно і через любов до себе, до оточуючих, до світу.
Любов до себе – це навчитись відпускати, навчитись не жити постійним очікуванням якоїсь зустрічі чи події та не проживати її у думках. Буде – добре, не буде – теж добре, буде щось інше. На все воля Божа! Постійне очікування – це залежність від когось чи чогось, про що ми думаємо. А залежність – це хвороба, така ж сама як і тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія та ін. Ще цих подій не існує, а ми вже проживаємо їх у думках, живемо в них. Навіщо тоді цим бажанням відбуватися, якщо ми вже їх прожили?
Любов до себе – це жити справжнім життям у моменті тут-і-зараз, не відкладаючи свої бажання на майбутнє. Будь яке очікування замикає на собі все ваше життя у теперішньому, ви наче проживаєте його, але у мріях…
Любов до себе – це не чекати на лист, на відповідь, на дзвінок, на подію – не зациклюватись настільки на цьому, що втрачати зв’язок зі справжнім життям. Як правило, за цим стоїть низька самооцінка, страх втрати або дуже велике значення відведене для цієї людини чи події. Насправді, чи варто це все втрати найдорожчого, що є житті – часу?
Любов до себе – це бути вдячним Господу за кожну хвилину нашого життя, за всі події, за кожну людину, яка зустрічається на нашому життєвому шляху, адже це все наші уроки життя, які треба проходити, засвоювати та рухатись далі, не залишаючись на повторний рік навчання.
Все починається зі слів – мені можна.
Мені можна бути з кимось чи наодинці з собою.
Мені можна бути красивою по-своєму. Мені не обов’язково відповідати стандартам краси з гламурних журналів.
Мені можна самій обирати течію свого часу. Мені нічого не рано та нічого не пізно. У моєму житті все вчасно.
Мені можна бути смішною, дурною, божевільною, яскравою, сумною, веселою. І тобі теж можна. Але поруч з тобою я залишусь собою, щоб ти про це не думав.
Мені можна бути незгодною. Мені можна казати НІ, хоча всі навколо сподіваються від мене почути ДА.
Мені можна плакати, коли всі посміхаються, стояти, коли всі біжать.
Мені можна самій визначати межі комфортного спілкування з іншими. Навіть, якщо “інші” – це мої найближчі.
Мені можна бути не найкращою. Мені можна бути досить гарною для себе.
Мені можна піти та розпочати все спочатку, навіть, якщо вкладено багато зусиль.
Любов до себе починається зі слів – мені можна. Мені можна слухати себе, турбуватись про себе та бути самій собі чуйним та розуміючим другом.
Любов до себе – це допустити, що на все є воля Божа… та золота середина між тим, чого “я хочу і може статися”, і тим, чого “я хочу, а може і не статися”. Але у будь-якому випадкові життя продовжується та не втрачає сенсу. Тоді ця мрія дає можливість не прив’язуватись до неї та не залишає її сили.
Коли ми починаємо любити себе – життя дарує нам нас справжніх: без масок, ролей та гри на публіку. Ми починаємо жити у потоці… ми опиняємось у потрібному місці, у потрібний час з потрібними людьми, сприймаючи кожну хвилину як найдорожче, що є у нашому житті.
У Господа є свій план на нас та свій сценарій розвитку подій нашого життя. А наше головне завдання – навчитись любити. Адже любити – це довіряти Господу, а не зависати десь там в очікуванні.
Любов до себе – це справжнє, внутрішнє щастя, яке ми нікому не показуємо. І саме це внутрішнє щастя завжди знайде можливість створити щастя у зовнішньому світі. Адже внутрішнє – це лише відображення зовнішнього… Все починається з любові до себе.
Ксенія Миронова