Одним з найбільш цікавих культових споруд Києва ХІ ст. був Кловський монастир Влахернської Божої Матері (Стефанич монастир), який заснував ігумен Стефан.
Преподобний Стефан ігумен Печерський
Монастир було названо на честь преподобного Стефана, третього ігумена Печерського монастиря. Стефан був одним з перших Лаврських монахів, який в суворих, аскетичних умовах печерного життя ніс свій чернечий подвиг.
Києво-Печерський Патерик розповідає, що преподобний Стефан, ймовірно, походив з боярського роду, з молодих років він перебував у монастирі під покровительством преподобного Феодосія, був його улюбленим учнем. Після постригу у ченці Стефан був начальником хору та за дорученням преподобного Феодосія проповідував братії слово Боже. Перед смертю преподобний Феодосій у 1074 році призначив Стефана ігуменом, заповівши йому дотримуватися статуту та закінчити будівництво нового головного мурованого монастирського храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Преподобний Стефан розбудував монастир і обгородив його дерев’яною стіною.
Заснування Собору Влахернської ікони Богоматері Кловського монастиря (1096-1108)
У 1078 році за нез’ясованих причин братія виступила проти ігумена Стефана, і він був змушений залишити ігуменство та Печерський монастир. Тоді святитель Стефан, недалеко від Печерського монастиря, на схилі гори біля урочища Клов, засновує новий монастир у вдячність за благодіяння Матері Божої до Печерської обителі на честь покладення ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні та починає будувати собор. Преподобний Стефан бачив як прийшли з Греції майстри-каменщики з іконою Божої Матері та розповіли відіння Цариці Небесної во Влахерні. Саме тому святий Стефан і створив на Клові церкву на честь Влахернської ікони Божої Матері. Монастир було названо Кловським, тому що поруч з монастирем протікала річка Клов, яка у другій половині ХІХ ст., разом з ручаем Хрещатик та Кловицею потрапила в Позорівський колектор, тобто 3 річки стали підземними.
Згадування Кловського (Стефанича) монастиря у літописах
Вперше про Кловський монастир згадує «Повість минулих літ» під 1096 р. у статті, що описує події, пов’язані з погромом київських околиць і спаленням Стефанича монастиря.
“И 20-го числа того же месяца в пятницу, в первый час дня, снова пришел к Киеву Боняк безбожный, шелудивый, тайно, как хищник, внезапно, и чуть было в город не ворвались половцы, и зажгли предградье около города, и повернули к монастырю, и выжгли Стефанов монастырь, и деревни, и Германов”.
Вдруге монастир на Клові згадується у “Повісті минулих літ” 1108 р., у статті, де мова йде про заснування Михайлівського Золотоверхого собора, закінчення будівництва кам’яної трапезної у Печерському монастирі та канонизації Феодосія Печерського, сповіщає: “Все же лето кончаша верх святым Богородица на Клове, заложеней Стефаном игуменом печерским”. Найбільш детальні відомості про спорудження Кловського монастиря наводить Києво-печерський патерик. Його сторінки розповідають: “Егда же Стефанъ игуменъ, деместникъ из монастыря изгнанъ бысть и видѣвь преславная чудеса, како мастеры пріидоша и икону носяще и царицино видѣніє, Влахернѣ, повѣдоща, – и сего ради семъ Влахернскую церковь на Кловъ съезда”. Дальше: “Онъ же присно поминаемый Стефанъ състави себѣ монастырь на Кловъ ицеркво възгороди въ имя святыя Богородица, и нарекъ имя ей, по образу сущаго въ Коньстяньтинъ градъ, иже Влахѣрнѣ”. У наступних розділах згадується, що “досточюдьный же и именный Стефанъ… пакы по отшествіи изъ монастыря състави на Кловѣ свой монастырь”.
Києво-Печерський патерик ХІІІ ст. також описує події, коли ігумен Стефан, вигнаний з Печерського монастиря, заклав храм Богородиці Влахерни на Клові. Будучи спочатку ігуменом Печерського монастиря, Стефан у 1075 році завершує там будівництво кам’яного храму Успіння Богородиці. Згодом, як видно з Житія Феодосія, Стефана не лише відсторонили від ігуменства, але “тако диавол ражже на гнев братию, яко же и от монастыря того тьща отгнана”. Рік вигнання Стефана з Печерського монастиря більшість дослідників давнього Києва приймають за початковий рубіж заснування та закладки Кловського монастиря, початку будівництва його кам’яного собора.
Кловський монастир проіснував недовго. У 1096 році його зруйнували половці під час нападу на Київ, а остаточно він був знищений 1240 року монголо-татарами. З того часу більше не відновлювався.
Щодо дати будівництва Кловського храму Стефанича монастиря більшість дослідників вважає, що будівництво кам’яного собору почалося в 90-х роках ХІ ст. та завершилося у 1108 році, тобто храм не був закладений разом із заснуванням монастиря.
Де знаходився Кловський монастир
Багато було суперечок, де саме знаходився Кловський монастир.
Один з перших дослідників історії давнього Києва М. Берлинський на початку ХІХ ст. розповідав, що під час будівництва Кловського палацу на захід від нього було видно руїни Кловського собору (Берлинский, М. Ф. 1820. Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города. Санкт-Петербург).
Проте це твердження заперечував інший дослідник історії Києва М. Закревський (Закревский, Н. Н. 1868. Описание Києва, 1. Москва). Він вважав, що у ХVІІІ ст. за Кловським палацом лаврські ченці побудували численні погреби.
Дослідники Києва кінця ХІХ ст. П. Лебединцев та М. Петров стверджували, що залишки фундаментів Кловського храму заховані під будівлею Кловського палацу (Лебединцев П.Г., 1879. Об имеющихся в Петербурге примечательных планах г. Киева. Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца, 1).
Відомий радянський дослідник історії Києва М. Каргер констатував, що ніяких залишків Кловського монастиря не було знайдено (Каргер, М. К. 1961. Древний Киев, 2: Памятники киевского зодчества Х–ХІІІ вв. Москва; Ленинград).
У 1963 році під час розкопок в садибі школи №77 по вул. Карла Лібкнехта (зараз вул. Шовковична, № 25А) будівельники натрапили на рештки давньоруської споруди. Дослідження П. Толочком ділянки фундаменту показали, що час її спорудження – кінець ХІ ст. Це дало підстави ототожнювати виявлені залишки з храмом Кловського монастиря (Толочко, П. П. 1968. Знахідка кам’яних фундаментів на Клові у Києві. Археологія, ХХІ, с. 236–243).
У 1974–1975 роках у зв’язку зі зносом старих будівель на Клові археологами було проведено стаціонарні розкопки Кловського собору (Мовчан І.I., Харламов В.О. (Стародавній Клов. Археологія Києва: Дослідження і матеріали. Київ, 1979). Під час розкопок дослідили невелику ділянку фундаментів – залишки того, що збереглося від храма. На площі близько 1500 кв. м. на глибині 2 м від сучасної поверхні виявили фундаменти рову, заповнені будівельними залишками, перемішаними із землею. Не тільки стіни, але майже всі фундаменти були розібрані в подальші часи. У ході дослідницьких робіт не вдалося розкрити всю площу споруди через численні сучасні будівлі: трансформаторну підстанцію, дитячий садок, кам’яний паркан, що перерізав значну частину плану собору, лінії комунікацій. Найбільш достовірно вдалося визначити план північної, центральної та західної частин собору. А в південній та східній частинах, де розкопки проводилися окремими шурфами, план було визначено лише на окремих ділянках (в археології шурф – це розкоп невеликої ділянки або пробний розкоп). Таким чином, з достатньою долею ймовірності вдалося відтворити весь план храму, а також відтворити науково обґрунтовану реконструкцію його первісного вигляду.
Зовнішній вигляд Кловського собору
Кловський храм мав площу 33×33 м. У плані це був восьмистовпний хрестово-купольний собор, оточений внутрішніми й зовнішніми галереями. За розмірами він нагадує найбільший храм давнього Києва – Десятинну церкву (37×34 м); за плануванням – досить рідкісний тип восьмистовпного собору. Він має аналоги: Спаський собор у Чернігові, Борисоглібський у Вишгороді, Михайлівська церква Видубицького монастиря в Києві. Для закладки фундаменту собору не використовували широковідомий в ХІ ст. спосіб – риття ровів. У даному випадку після вибору місця та загальної орієнтації майбутнього храму був викопан котлован, по всій площі якого рядами забивали дерев’яні кілки завдовжки 40–50 см, діаметром 5–6 см на відстані 40-45 см один від одного – для ущільнення основи майбутньої будови. Подібний прийом був використаний при будівництві Десятинної церкви, тільки там кілки забивали під апсидною частиною. Також для ущільнення фундаменту вздовж майбутнього фундаменту між рядами кілків укладали дерев’яні колоди – від двох до п’яти рядів по ширині фундаменту. Колоди (діаметром до 20 см) скріпляли чотиригранними штирями завдовжки 30-36 см. Така сама система скріплення основи майбутньої споруди відома і в інших київських будівлях Х–ХІ ст. Кілки під фундаментами були знайдені у палацових спорудах поруч з Десятинною церквою та у Десятинному провулку, у храмі ХІ ст., який знаходиться у південно-західній частині Софійського заповідника. Така ж система кілків знаходиться під фундаментами киїських Золотих воріт, при чому довжина їх була 55-60 см, товщина 5-8 см, а відстань між ними – 15-17 см.
Фундаменти храму викладали з великих валунів на вапняковому розчині з домішками цем’янки. Товщина фундаменту – 1,8-1,9 м, глибина – 1,25 м. Ширина стін дорівнювала 1,6-1,7 м. Кладку стін, як у багатьох давньоруських спорудах, здійснювали змішаним способом. Численні уламки плінфи, знайдені під час розкопок, свідчать, що її розмір був характерним для кінця ХІ ст. (34×29×4 см).
Матеріали, які характеризують внутрішнє оздоблення храму дуже обмежені, вони дають дуже приблизні уявлення про нього. У різноманітних частинах храма були знайдені фрагменти двошарової фрескової штукатурки, багатої кольорової гами. Оздоблення мозаїками Кловський храм не мав – не було знайдено жодного шматочка смальти. Підлога не збереглася. Можливо, вона була вистелена плінфою, поверх якої на розчині покладено полив’яні плитки жовтого та зеленого кольору. Велику кількість уламків овруцького пірофілітового сланцю (так званого червоного шиферу) було знайдено в різних частинах храму. Це свідчить про його використання не тільки в конструкції будови, але й в оздобленні інтер’єру.
Особливий інтерес являє собою план споруди. Перш за все, Кловський собор вражає своїми розмірами. Для порівняння: Десятинна церква мала 37 м довжину (без апсид) та 34 м в ширину, Софійський собор відповідно – 54×38 м, Успенський собор Печерського монастиря – 35×25 м, Пирогоща – 21×17 м, Кирилівська церква – 31×18,4 м та ін. Таким чином, ми бачимо, що Кловський собор мав площу 33×33 м, тобто він за своїми розмірами був близький до найбільш крупних храмів давнього Києва. План побудови відрізняється незвичністю: це був п’ятинефний храм, з трьох сторін оточений широкими галереями. В основі плана легко читається його центральне ябро – восьмистовпний хрестовокупольний храм, розмірами 22×13 м (без апсид). Навколо основного ядра знаходяться внутрішні та широкі зовнішні галереї. У цілому план Кловського храму дуже нагадував Десятинну церкву, основу якої складає шестистолпний хрестовокупольний храм розміром 22×18 м. Тип восьмистолпного храму, до якого відноситься Кловський собор, є дуже рідким. Аналогами йому можна назвати Спаський собор у Чернігові, Борисогбіський у Вишгороді та у якійсь мірі Михайлівський храм Видубецького монастиря в Києві.
Кловський храм мав хори, сходи до них розміщувалися виступами на західному фасаді. Північна та південна зовнішні галереї мали ширину близько 4 м, а західна – до 6 м (Мовчан І.І., 1981. Культовые постройки. Новое в археологии Киева. Киев, с. 193–234).
Кловський храм, як і багато інших київських культових споруд, слугував усипальницею. Під час розкопок було відкрито декілька гробниць. У центральному приміщенні західної галереї знаходилась чотирикамерна гробниця, кожна камера якої була відштукатурена та пофарбована червоною фарбою. У північно-західному приміщенні внутрішньої галереї було знайдено однокамерний саркофаг. Дві гробниці (однокамерна та двокамерна) досліджені у західного фасада за межами храма. Про поховання в соборі свідчать і писемні джерела, зокрема, літописна стаття під 1112 роком повідомляє про поховання в Кловському храмі володимирського князя Давида Ігоровича.
Схожість деяких рис в архітектурі Кловської та Десятинної церков свідчить про те, що Десятинна церква була зразком для будівництва храму на Клові.