Довіряйте собі, коли вас щось ранить і відчувається неправильним. Довіряйте собі, коли ви розумієте, що людина чи будь-що – руйнує вас та позбавляє сили… Будьте достатньо хоробрими, щоб йти далі своєю власною дорогою. Це нормально – залишити те, що більше не служить вам.
Коли ми приймаємо рішення розірвати стосунки з людиною, неважливо, яку роль вона відіграє у вашому житті, будь-то кохані, друзі, рідні, рішення покинути є дуже тяжким. Не завжди нам від цього легко. Зазвичай це боляче. Дуже. А іноді це ранить ще більше, ніж ця людина залишилась би у вашому житті. Принаймні спочатку.
Правда в тому, що людям властиво прив’язуватись один до одного, або любити один одного. При цьому не відчувати себе щасливими та сумувати. Адже люди можуть бути токсичними для вас і бути тим, хто ніколи не задовольнить ваші потреби. Тим, хто продовжить ранити та розчаровувати вас далі і далі.
Це стосується не лише стосунків з людьми, а й нездорової поведінки та життєвих стратегій, які більше вам не служать. Що б це не було – знайте, що це нормально – відчувати нестачу цього та продовжувати жити далі. Адже далі обов’язково буде легше. Після ночі завжди наступає світанок.
Довіряйте інстинктам. Довіряйте, коли щось ранить і відчувається неправильним. Довіряйте собі, якщо ви розумієте, що людина чи будь-що – це погано для вас.
Будьте рішучими та сміливими, навіть, якщо потрібно розбити серце, щоб поставити турботу про себе на перше місце. Будьте досить хоробрими, щоб жити своїм життям та йти своєю дорогою. Це нормально – залишити те, що більше не служить вам.
Якщо ви сумуєте – це не означає, що рішення залишити було неправильним. Це не означає, що в глибині душі ви не впевнені чи сумніваєтеся. Це не означає, що мати це у своєму житті – ваша доля або почуття помилкові. Це не означає, що потрібно дозволити цьому знову повернутися. Це означає, що насправді щось було. Кохання, щирий контакт та важливі зв’язки. Можливо, це був хтось, із ким вам відчайдушно хотілося просто спілкуватися чи бути близьким. Хтось, хто впливав на вас. Хтось, хто заповнював собою порожнечу, або допомагав вам впоратися, коли ви відчували себе втраченим чи зруйнованим. І це норма, це зрозуміло.
Як і зрозуміло те, що вам, можливо, бракуватиме цього. Це зрозуміло, що ви, можливо, відчуватимете біль, смуток, почуватиметеся зруйнованим. Лікування – не миттєвий процес. Це вимагає часу – перебудувати життя, щоб обходитися без цього. Потрібен час, щоб створити нову повсякденність та ввести у своє коло нових людей. Не входьте двічі в одну воду… Не повертайтеся назад лише тому, що вам важко відчувати порожнечу на цьому місці. На все є причина, для закінчення чогось теж. Ця причина не змінилася через те, що чогось чи когось не стало у вашому житті.
Ви нічого не отримаєте, якщо повернетесь до того, що руйнує вас.
Ви нічого не отримаєте, жертвуючи своїм душевним здоров’ям і турботою про себе заради миттєвого комфорту.
Смуток пройде. Біль розвіється. Колись ви сміятиметеся, що вас це взагалі так турбувало.
Тож коли приходять важкі хвилини суму чи жалю і ви подумуєте про те, щоб повернутися, пам’ятайте: нудьгувати – це нормально. Це нормально – думати: “Може, все могло скластися по-іншому?” І також нормально – продовжувати йти далі.
Що я обираю? Не мати справи зі страхом і робити “те, що потрібно”, чи я обираю те, що хочу, те, що робить мене щасливим?
Коли я поруч із цією людиною чи залучений у цю поведінку – чи живу я у відповідності з тим, що для мене важливо?
Чи здатна я відчувати себе людиною, якою я хочу бути і рухатися у напрямку життя моєї мрії?
Чи йду я тому, що так простіше і можна уникнути неприємних почуттів, чи це частина мого зцілення і ця людина чи практика більше не служить моєму зростанню та розвитку?
Чи живу я у думках “як могло б бути”?
Чи живу я, спираючись на знання про те, як є насправді?
Що цілком очевидно у моїх стосунках з цією людиною чи поведінкою?
Чи робить ця людина мене щасливою? А якщо озирнутися назад – як це було, коли ця людина була у моєму житті?
Коли я думаю про те, щоб зберігати ці відносини або патерн поведінки до кінця мого життя – які емоції я відчуваю?
Що я відчуваю, коли уявляю, що я живу без цього?
Якщо виключити з рівняння почуття та судження інших людей, чи тоді я відчуватиму провину чи страх щодо того, щоб залишити цю людину чи поведінку?
Що б я радила робити людині, яку я дуже люблю, якби вона опинилася в такій самій ситуації?
Не потрібно ламати себе. Переживати через те, що ми не можемо змінити. Переживати депресію. Просто потрібно йти вперед із думкою про те, що все робиться к найкращому.
Іноді доля відкриває перед нами різні дороги життя.
Одна дорога може бути тонесенькою стежечкою, щоб ми досягли усього, не поспішаючи. А далі ця дорога може стати трасою з трампліном, щоб ми на ній набрали швидкість, адже ми так поспішаємо встигнути досягти того, що дає нам життя. Звісно, що все залежить від наших бажань, сподівань, прагнень, віри в себе.
Довіряйте собі. Не бійтесь невідомості. Вихід є завжди, з будь якої ситуації, з будь якої глухої дороги у найтемнішому лісі є стежка, яка веде нас до виходу. Головне, не збитися зі свого шляху, не змінити собі, не зрадити себе, триматися подалі від темноти, яка руйнує тебе та у будь якій ситуації рухатись тільки вперед – у напрямку світла.