Манявський скит

View Gallery 16 Photos

Карпатський Афон

Чудові краєвиди, незабутньої краси природа, велич гір, чисте карпатське повітря,  привітні люди, красиві старовинні міста та гірські села, автентичні музичні інструменти та гуцульські смаколики – це все українські Карпати!

Саме у цій красі, між гірськими скелями  та вічнозеленими смереками є благодатне та чудотворне місце, де протягом століть людські душі знаходять спокій та приходять у баланс, де творяться дива та зцілення молитвою і святою водою. Назва цьому місцю – Манявський скит, що в народі зветься “Карпатським Афоном”.

Манявський скит або Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир – це стародавній гірський православний монастир в с. Манява на Івано-Франківщині, який було засновано у далекому 1611 році.

Протягом століть це місце було благословенною Святою горою на Галичині – Новим Ватопедом, Великим Скитом, Українським Афоном.

Манявський Скит завжди було оточено величчю святості, а серед народу утвердилась думка, що навіть найбільший грішник похоронений на монастирському цвинтарі, отримає спасіння за молитвами скитських подвижників. На монастирському цвинтарі похоронені більше 70 тисяч православних християн.

Знак Господа

Історія Манявського Скита приховує багато ще до сих пір не розгаданих таємниць. Однією з таких загадок є Блаженний камінь – велетенський камінь, який лежить на горі поряд з монастирем.  Всередині каменя є печера, в ній збирається вода, яка має цілющі властивості. Саме в цьому місці ченцям Манявського Скита з’являлася сама Богородиця, тому в народі його називають «Блаженний камінь».

За старовинними переказами та твердженнями істориків, саме з цього місця у другій половині ХІІІ століття розпочав свою історію Манявський Скит. Ченці Києво-Печерського монастиря вийшли з Києва в напрямку Карпат, шукаючи чудодійну воду, яка повинна бути схожою з водою Києво-Печерською. Вони зупинились біля каменя-печери з цілющим джерелом. Облаштувавши в печері житло, ченці молитвами, водою та зібраними квітами і травами зцілювали хворих та немічних, через любов і в ім’я Ісуса Христа. Цей печерний скит і поклав початок заснованому в 1281 році Хресто-Воздвиженському монастирі. Сюди, до Блаженного каменя, приходив за благословенням перший український король – князь Данило Галицький, за порадою і молитовною допомогою до старців в гірський монастир звертався герой Тухольки Захар Беркут. І возсіяла Божа Благодать на ченців-мандрівників, щоб через віру та любов до Господа вони звертали людей до віри Христової.

Камінь із гротом нагадує велетенський печеру з отвором. З цього каміння віками витікала вода, яка зникла в час закриття монастиря і так само чудесно з’явилася коли монастир відродився знову. Були неодноразові випадки зцілення цією святою водою, яка така ж по силі, як і Почаївська. Вона допомагає відновлювати зір, зцілює хвороби костей, дівчата і хлопці несуть сюди свої обереги, іконки, стрічки, записочки до Богородиці і Господа з проханням про щасливий шлюб, бездітні пари – вимолюють дітей.

Кам’яний Хрест

В другій половині ХІІІ ст. з гір, від Блаженного каменя, ченці спустилися нижче, до річки. Тут одному з ченців було явлення Божої Матері, яка показала, де вони повинні вибудувати церкву. Сьогодні на цьому місці споруджено кам’яний хрест, біля якого довго стоять відвідувачі монастиря, простягнувши руки і відчуваючи вібрації цього благословенного місця. Сюди приходять, щоб набратися сил. З-під землі, пробиваючись через бетонні плити, йде приємне тепло, легким поколюванням пронизує пальці, наповнює всю людину. Кажуть, що від багатьох хвороб можна зцілитися, так постоявши в цих вібраціях.

Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Манявської

В Манявському скиті є й інші святині. Чудотворну ікону пресвятої Богородиці Манявської було написано на Афоні у 1788 році та передано в Ново-Афонський монастир в Грузії. Ікона мала силу долати злих духів, була відома як помічниця у тяжких хворобах, зцілювала від одержимості та епілепсії. У ХХ столітті під час гоніння на духовенства та руйнування храмів, треба було рятувати образ Богородиці-Одигітрії. Настоятель доручив одному з ченців оберігати ікону, навіть, ціною власного життя. Відходячи у вічність, той чернець передав ікону іншому монаху і той теж дав обітницю оберігати її. Одного разу, цей монах побачив, як одна з прихожанок храму гірко оплакувала смерть свого неповнолітнього сина. Серце підказало ченцеві, що це особливий випадок, він поклав на тіло хлопця ікону, відслужив акафіст і… до дитини повернулося життя.

Йшли роки, хранитель ікони збирався доручити оберігати її своєму наступникові, але уві сні з’явилась йому сама Богородиця, яка наказала передати ікону до Українського Афону. Стало зрозуміло, що святиня обрала собі домівку, але про яке саме місце йшла мова – чернець не знав. Згодом він дізнався, що з давніх-давен Українським Афоном називали Манявський Хресто-Воздвиженський монастир.

Коли чернець знайшов та прийшов до того місця, він застав обитель у занепаді, у руїнах, і дуже вагався, чи дійсно саме тут йому треба залишити святиню. Але у 2003 році, йому знов явилася Богородиця та повторила свій наказ – залишити чудотворний образ саме тут.

Протягом останніх років святиню відродили, а чудотворна ікона повернулася на своє місце. До неї притікають віряни з благаннями про зцілення, а ще звертаються з надією знайти відповіді на важкі питання, які неможливо розв’язати розумом, але можливо – духом, у глибокій вірі.