Третя стаття з циклу “Звички, які змінили моє життя на краще”. У цій статті я розповім про такі корисні звички, набуті протягом життя, як: вдячність та молитва, фізичні вправи, гігієна сну, організація робочого місця, уповільнення та позбавлення від вивченої безпорадності.
Попередні частини: ч. 1 та ч. 2.
Вдячність та молитва
Так, я вірю в Господа та довіряю Його святій волі… Так, я сповідаюсь та Причащаюсь Святих Христових Тайн… Але, для мене не має протиріччя у науці та вірі.
Я вважаю, що наука не створює закони, за якими працює цей світ, а лише відкриває їх. Мені подобаються і сумніви наукового підходу, і віра, тверда як каміння. Й те, й те є необхідним у житті.
Молитва – це і є вдячність за моє життя та за все, що я маю. Це фундаментальна звичка, яка завжди допомагає мені у житті.
Є у мене ще одна чудова звичка: увечері згадувати усіх, кому я щиро вдячна.
Заведіть собі звички, робити це хоча б один раз на тиждень та подивіться на результати. Впевнена, що дуже швидко ви помітите покращання у своєму житті.
Фізичні вправи
Щоденна ранкова 10-15 хвилинна зарядка – це одна з моїх найстаріших постійних щоденних звичок.
Якщо ви просто будете виділяти 10-15 хвилин щодня на ранкову зарядку та зосередитесь на якійсь одній групі м’язів чи меті, то ви точно зможете побачити прогрес через рік.
Коли я входжу у певний режим, то намагаюсь повноцінно тренуватись 3 рази на тиждень у спортклубі, а коли поза межами клубу – то займаюсь скандинавською ходьбою. Коли я за певних обставин змушена вийти з режиму, то тренуюсь вдома з резинками та гантелями.
ТОП звичок по гігієні сну
Лягати спати тілько сьогодні, тобто до 00.00, провітрювати спальню, не їсти перед сном, не вживати алкоголь, прибирати гаджети за декілька годин до сну та читати у ліжку – ось мій ТОП звичок по гігієні сну.
Організація робочого місця
Порядок на столі = порядок в голові. У мене це працює саме так.
Якщо я відчуваю, що не знаю, з чого почати роботу, то я прибираю свій робочий стіл – як фізичний, так і цифровий.
Крім прибирання, дуже важливим є налаштування ергономіки робочого місця так, щоб працювати було зручно. Я 90% часу працюю за комп’ютером, тому я організувала своє робоче місце так, щоб мені було зручно чергувати роботу сидячи та стоячи.
Бережіть себе, налаштуйте своє робоче місце так, щоб потім не боліла спина.
Я намагаюсь не мучити себе дисципліною, а лише контролюю свій навколишній простір. Якщо у кожної речі є власне місце, то це є стимул для правильної звички.
Окрім того, прибирання тоді перетворюється у 10-15 хвилинне задоволення.
Стабільне середовище, де все має своє місце та мету – це середовище, де просто формуються нові звички.
Я працюю віддалено та мешкаю вдома, це дозволяє мені чітко розмежувати зони для роботи, сну, відпочинку, перезавантаження та ін.
Я намагаюсь не змішувати їх та таким чином максимально концентруюсь на тій справі, для якої ця зона призначена.
Чи полегшує це моє життя та робить його більш продуктивним? Звісно, що так.
Уповільнення та позбавлення від вивченої безпорадності
Постійне спілкування з людьми різного віку ще раз підтверджує, що є велика різниця між поколіннями. Моє покоління набагато більше вірить у швидкий успіх, ніж більш доросле покоління.
Мій досвід та досвід моїх одноліток показує, що важливіше бути готовим до успіху, ніж швидко отримати його. У цьому є різниця між “здаватися” та “бути”.
Звісно, щоб отримати швидкий успіх, можна щось зімітувати, можна обдурити інших, можна щодня грати нову роль та вдавати з себе іншу людину… Але, скоріш за все, тебе так само швидко забудуть, а ти відчуєш великий стрес від різкої втрати цього успіху.
Якщо обставини весь час є сильнішими за вас, пора змінювати себе та свій погляд на життя.
Якщо ти повільним темпом, але вірно, рухаєшся до успіху, то, навіть, якщо тебе настигне невдача, ти набагато легше її перенесеш, тому що у тебе є впевненість у тому, що ти знаєш, як досягти цього успіху ще багато раз.
Уповільнення – це теж звичка, над якою потрібно постійно працювати та яка обов’язково принесе плоди видимого психологічного спокою.
Вивчена безпорадність – це стан, у якому людина не намагається вплинути на ситуацію, навіть, коли може це зробити. Вивчена безпорадність зустрічається всюди. Наприклад, у тих хто навчається: я не розумію цього предмета та нічого не можу з цим зробити, тому що я глупий; у співробітників: мене не підвищать на посаді, тому що я не впораюсь з задачами; подружжя: він / вона зраджує, а я не буду, тому що більше нікому не потрібен / потрібна та цього не виправити.
Людина, яка навчилась безпорадності, впевнена, що їй не під силу впливати на своє життя. Вона не хоче бачити та не побачить можливостей, навіть, якщо їй принесуть їх на блюді з голубою каймою та ткнути пальцем.
Балаганов раптом дурнувато хихикнув:
– Як ви сказали? Сам принесе гроші на блюдечку з блакитною каймою?
– Мені на блюдечку, – сказав Остап, – а вам на тарілочці.
Звісно, що простіше знайти 178 відмовок, чому ні: це в інших вийде, а я не зможу; мені це не під силу; навіщо я буду пробувати, якщо нічого не вийде; я завжди такою була та нічого змінювати не збираюсь; я взагалі цього не хочу, мені і так нормально.
Коли людина думає, що не може контролювати ситуацію, вона перестає приймати активні дії, щоб уникнути проблеми. Тому вивчена безпорадність дуже знижує якість життя.
Коли був власний бізнес, я сильно страждала через те, що не могла швидко переключитись з роботи на відпочинок. Я могла лягти спати та продовжувати всю ніч думати про роботу. Не дивно, адже власна справа є власна справа. Звичка уповільнення поставила все на свої місця.
Колись і я вірила, що мої успіхи – випадкові, а невдачі – це лише моя провина. Що усе добре, що зі мною відбувається, трапляється не через мої дії, а по щасливому збігу обставин, а невдачі переслідують, адже недостатньо розумна, амбіційна та наполеглива. А ось і ні. Вивчена безпорадність – це набута звичка. З нею не народжуються, вона формується протягом життя під впливом різних факторів. Починається все у дитинстві, коли цей стан дітям несвідомо нам прищеплюють батьки та вчителі. Пізніше вносять корективи різні наші стереотипи. Наприклад, коли активні дії не призводять до результатів багато раз, у людини опускаються руки, адже вона постійно щось робить, але вихлопу від цього немає. Стан безпорадності переходить на інші сфери життя, людина перестає вірити у свої сили та живе за принципом “відсутність дії – це норма”.
Вміння зробити перерву, відпустити справи та видихнути, просто посидіти в тиші, випити чашку чаю, повільно поснідати або повечеряти, поспостерігати, як тече вода в річці або просто подивитись у вікно – спочатку це здається зовсім дрібницями, але у довготривалій перспективі ці дрібниці зберігають наше психологічне здоров’я та дозволяють перезавантажитись від потоку інформації та справ. А яке це задоволення!!!
Вивчену безпорадність побороти дуже просто, хоча знадобиться час, щоб набути нових звичок:
- навчитись встановлювати зв’язки між тим, що робили та тим, що отримали: це стосується як позитивних, так і негативних подій,
- не переставати діяти, незважаючи на обставити,
- зрозуміти, що саме ви зробили, щоб результат став таким, яким він став;
- прийняти невдачі: якщо вони трапляються, це означає, що ви дієте, без невдач не обійтись, адже вони вчать на не робити помилки знову; невдачі – це наш досвід, завдяки якому ми дуже швидко отримаємо успіх;
- бути оптимістом за будь-яких ситуацій, адже сонечко сяє завжди.
Ксенія Миронова